Доброякісна гіперплазія передміхурової залози (аденома)

19.02.2020

Аденома простати – одне з найбільш частих урологічних захворювань чоловіків похилого віку, через якого у кожного другого чоловіка у віці 60 років і старше є проблеми з сечовипусканням, а в віці 50 років близько 25% чоловіків мають симптоми ДГПЗ.

Проблема аденоми залишається однією з найважливіших в сучасній урології.
Більш правильне з медичної точки зору назва аденоми простати – Доброякісна гіперплазія Передміхурової Залози – ДГПЗ (гіперплазія – збільшення клітин в кількості).

Гістологічні (мікроскопічні) ознаки ДГПЗ (маленькі вузлики в простаті, які ще не виявляють себе симптомами) зустрічаються, вже починаючи з 30-40-річного віку. Частота їх виявлення становить в середньому:

  • 40 років – 10%
  • 60 років – 50%
  • 80 років – 90%

Причини виникнення:

Чому розвивається ДГПЗ до справжнього моменту точно невідомо. Існує безліч теорій, кожна з яких має право на життя і знаходить підтвердження в дослідженнях, але, жодна з них не може претендувати на істину в кінцевій інстанції. Цілком ймовірно, що ДГПЗ – поліетіологічне захворювання, тобто має безліч чинників розвитку. Проте, ряд чинників встановлений точно. Для розвитку аденоми необхідний вік і наявність чоловічих статевих гормонів – андрогенів, що утворюються в яєчках.

ДГПЗ є вузлову гіперплазію (збільшення в кількості) клітин простати. Вважається, що первинні зміни з’являються в сполучної тканини, а потім вже зачіпають і залози. Спочатку формуються дрібні вузлики, що складаються з швидко розмножуються клітин. Тривалий час може відбуватися просто збільшення вузликів в кількості, і через певний (іноді досить тривалий) час відбувається їх поступове зростання в розмірах. При цьому співвідношення в вузликах сполучної тканини до залозистої буває різним, але найчастіше переважає перша (іноді досягаючи 4: 1 і навіть 5: 1). У той же час була виявлена ​​наступна закономірність – чим більше вузли (і розмір простати), тим більшу частину в них займає залозистий компонент. Це є важливим, оскільки різну будову призводить до відрізняється ефектів різних препаратів.

Залежно від розвитку вузлів в межах тієї чи іншої зони простати формуються бічні частки або середня частка.
Поступово розростаючись, вузли віджимають уретру (сечовипускальний канал) і з’являються симптоми захворювання – порушення сечовипускання. Не існує прямої залежності між розмірами простати і виразністю симптомів. Поява симптоматики залежить, зокрема, від характеру росту вузлів. Одночасно з цим процесом відбувається ще спазмування м’язів простати і уретри, що ще більше звужує просвіт уретри і також заважає вільному витіканню сечі.

Крім перерахованих факторів (здавлення просвіту уретри вузлами і спазмованними м’язами) в розвитку ознак ДГПЗ дуже важливу роль грає сечовий міхур. Порушення відтоку сечі змушує його “напружуватися” – м’язі міхура доводиться розвивати більший тиск, щоб проштовхнути сечу через звужену уретру. Це призводить до пошкодження сечового міхура, порушення його функцій. В результаті сечовий міхур, що страждає від ДГПЗ, сам стає джерелом симптомів, вносячи свій внесок (іноді дуже серйозний) в розвиток хвороби. Такий сечовий міхур стає “гіперактивним”. За даними різних авторів, гіперактивність зустрічається у 52-80% пацієнтів з аденомою простати.

Таким чином, ДГПЗ – багатофакторне захворювання, що не обмежується просто збільшенням простати. Тому при лікуванні особливо цікаві препарати, що діють і на сечовий міхур, захищаючи його від пошкоджень, пов’язаний з аденомою.

Симптоматика:

ДГПЗ проявляється порушеннями сечовипускання, які називають Симптомами Нижніх Сечовивідних Шляхів (СНМП). Їх прийнято розділяти на дві групи: симптоми наповнення і симптоми спорожнення.

Симптоми наповнення:

  • часте сечовипускання вдень і вночі;
  • невідкладні (імперативні) позиви до сечовипускання;
  • імперативне нетримання сечі.

Симптоми випорожнення:

  • утруднене початок сечовипускання;
  • необхідність вираженої напруги передньої черевної стінки для
  • початку сечовипускання;
  • слабкий струмінь сечі;
  • уривчастість потоку сечі;
  • капання в кінці акту сечовипускання;
  • відчуття неповного випорожнення сечового міхура.

Причиною виникнення симптомів випорожнення є звуження просвіту уретри збільшеною простатою і спазмованними м’язами. Причина виникнення симптомів наповнення – порушення функції сечового міхура.

Для симптоматики при ДГПЗ характерний хвилеподібний перебіг – симптоми то посилюються, то послаблюються навіть без лікування. Погіршення симптоматики часто буває пов’язано з такими провокуючими факторами, як охолодження, прийом алкоголю, стреси.

Загалом можна сказати, що ДГПЗ – повільно прогресуюче захворювання. З віком відбувається поступове зростання простати, посилення симптомів. Проте, таке прогресування йде не у всіх пацієнтів (зустрічаються випадки і поліпшення, причому як суб’єктивних, так і об’єктивних параметрів).

При тривалому перебігу захворювання можуть розвинутися ускладнення:

  • інфекція сечового тракту;
  • гематурія (наявність крові в сечі);
  • гостра затримка сечі;
  • хронічна затримка сечі;
  • камені сечового міхура;
  • дивертикули сечового міхура (локальні розтягування м’язової оболонки);
  • міхурово-сечовідний рефлюкс (заброс сечі з сечового міхура в сечовід);
  • гідронефроз (розширення чашечно-мискової системи нирок, може бути наслідком порушення відтоку сечі по сечоводу через звуження просвіту уретри);
  • хронічна ниркова недостатність.

Якість життя:

На даний момент ДГПЗ в більшості випадків вже не є захворюванням, що загрожують життю хворого, оскільки діагностика добре розвинена і досить легка і ускладнення зустрічаються не так часто.
Це захворювання впливає на якість життя пацієнта.

Захворювання змушує пацієнтів змінювати свій спосіб життя:

  • обмежувати пиття (особливо вечорами);
  • уникати відвідування місць, де важкодоступний туалет;
  • обмежувати соціальну активність;
  • обмежувати сексуальну активність;
  • уникати тривалих поїздок на автомобілі і т.д.

Страждає сон хворих, так як вони часто прокидаються протягом ночі для сечовипускання.

Лабораторні дослідження:

Крім звичайних досліджень (загальний аналіз сечі, біохімічний аналіз крові), досліджуються і спеціальні показники, такі як ПСА (загальний і вільний).

Інструментальні дослідження:

Одним з найбільш поширених методів інструментального дослідження при ДГПЗ є вивчення швидкості потоку сечі – урофлоуметрия. Основний вимірюваний параметр – максимальна швидкість сечовипускання – Qmax (мл / с). Нормальним вважається значення більше 15мл / с, хоча, звичайно, потрібно враховувати ряд чинників, наприклад – вік. Існує досить багато видів Урофлоуметри (flow – потік, струмінь, протягом), заснованих на різних принципах вимірювання швидкості потоку сечі. Сучасні апарати забезпечені мікрокомп’ютерами і відразу можуть видавати результати не тільки у вигляді цифр, але і готових кривих. Крім того, у великих урологічних центрах використовують спеціальні апарати, пристосовані для проведення самих різних досліджень, пов’язаних з сечовипусканням.

Рентгенологічні методи при ДГПЗ на даний момент показані тільки в разі наявності інфекції сечовивідних шляхів, гематурії, сечокам’яної хвороби, що передують операції, наявності розширення чашечно-мискової системи нирок, каменів і дивертикулів сечового міхура.

Ультразвукове дослідження (УЗД) – дуже часто використовуваний інструментальний метод для діагностики ДГПЗ. За допомогою трансабдоминального УЗД (ультразвукове дослідження через передню черевну стінку) можна побачити:
обсяг сечового міхура
товщину стінок детрузора
ураження верхніх відділів сечовивідних шляхів (сечоводи, нирки)
камені, випинання, новоутворення сечового міхура
обсяг залишкової сечі
загальні уявлення про розмір і форму передміхурової залози.

Трансректальне УЗД (ТРУЗІ) – ультразвукове дослідження спеціальним датчиком через пряму кишку – кращий спосіб побачити розміри і структуру передміхурової залози.

Звичайно, перераховані вище методи обстеження не застосовуються в повному обсязі у всіх пацієнтів з підозрою на ДГПЗ. У звичайних випадках для постановки діагнозу і вирішення питання про призначення того чи іншого виду медикаментозного лікування досить проведення найпростіших методів – опитування (анкетування), огляду, ПРИ, аналізу сечі. Решта методи можуть знадобитися в більш складних випадках і при рекомендації оперативного втручання.

Лікування.

Методи лікування ДГПЗ на сьогоднішній день добре розвинені і вивчені.
Існує медикаментозне лікування, оперативне і мінімально інвазивне (тобто супроводжується мінімальним втручанням в організм, хоча це вже не ліки, скоріше – маленькі операції).

Медикаментозне лікування.

Існує три групи препаратів для лікування ДГПЗ: рослинні екстракти, альфа-адреноблокатори та інгібітори 5α-редуктази.

Рослинні препарати використовуються в лікуванні аденоми простати вже давно. Найбільш дослідженими і популярними є похідні двох рослин -вееролістной пальми (Saw Palmetto, Sabal Serullata) і африканської сливи (Pygeum Africanum). Вони володіють комплексним впливом на захворювання, надаючи патогенетичне дію. Крім того, вони мають протизапальну і протинабрякову дію. Екстракт Saw Palmetto близький за механізмом дії до інгібіторів 5α-редуктази (фінастерід), однак ефект Saw Palmetto менш виражений.

В даний час широко застосовується таденан. Він зупиняє збільшення передміхурової залози, зменшує набряклість, підвищує еластичність сечового міхура і нормалізує сечовипускання.
Крім цих двох основних рослинних засобів при ДГПЗ використовують ще препарати на основі насіння гарбуза, кропиви і ряду інших рослин, а також комбінації екстрактів. Ці препарати мають недостатній ступінь доведеності їх ефекту при аденомі.

Істотний плюс рослинних препаратів – висока безпека, що перевершує всі інші групи засобів, що застосовуються при ДГПЗ.

Друга група препаратів – α-адреноблокатори діють на м’язовий компонент простати і уретри. Вони розслабляють ці органи і покращують потік сечі, знижуючи вираженість симптомів. Препарати ці вельми ефективні, проте вони не впливають на зростання вузлів простати, тобто не діють на причини захворювання; ефект їх симптоматичний. Крім того, α-адреноблокатори мають побічні ефекти, пов’язані з їх впливом на серцево-судинну систему – зниження артеріального тиску, прискорене серцебиття, головний біль, запаморочення, іноді – непритомність і падіння (спочатку ця група препаратів була створена для лікування підвищеного тиску і продовжує використовуватися по цим показанням і зараз). Деякі з препаратів цієї групи можуть викликати порушення в сексуальній сфері – відсутність сім’явипорскування або закид сперми в сечовий міхур (ретроградна еякуляція).

Інгібітори 5α-редуктази на даний момент представлені єдиним препаратом – финастеридом. Дія його патогенетична, препарат досить ефективний, зменшує розмір простати. Однак використовується він тільки у пацієнтів з великими розмірами простати (більше 40 мл.), при невеликому збільшенні финастерид неефективний (найбільш часто зустрічається саме невелике або середнє збільшення залози). Препарат має несприятливий вплив на статеву функцію – знижує лібідо, потенцію, зменшує обсяг сперми, в деяких випадках можливий розвиток гінекомастії (збільшення грудної залози).

При великих розмірах простати більш ефективні будуть інгібітори 5α-редуктази; якщо це супроводжується вираженою симптоматикою – в комбінації з альфа-блокаторами. Якщо розміри залози не дуже великі, але є сильно виражені симптоми, то найкращий ефект нададуть альфа-блокатори, виправданим буде їх поєднання з рослинними екстрактами для гальмування розвитку ДГПЗ

Оперативне лікування:

Ще пару десятків років тому оперативне лікування ДГПЗ було єдиним ефективним і найпоширенішим. Однак на сьогоднішній день кількість проведених операцій з приводу ДГПЗ у всьому світі неухильно знижується.
З чим пов’язана така тенденція? В першу чергу – з появою ефективних ліків, а також з поліпшенням діагностики захворювання – ДГПЗ виявляють на ранніх стадіях, коли операція не потрібна. Крім того, стали накопичуватися дані, які показують, що оперативне втручання далеко не завжди рятує пацієнта від проблем із сечовипусканням. Істотна частка хворих після видалення аденоми продовжує відчувати симптоми. Пов’язано це з тим, що, як уже обговорювалося в розділі “Розвиток”, симптоми ДГПЗ викликані не тільки збільшенням простати (яке усувається операцією), а й спазмуванням м’язів і порушенням роботи сечового міхура, на які хірургічним шляхом впливати неможливо.

Сучасні інвазивні методи лікування ДГПЗ можна умовно розділити на відкриті і ендоскопічні хірургічні втручання, а також мінімально інвазивні методики:

Відкриті (аденомектомія, в іноземній літературі – простатектомія).

Ендоскопічні і мінімально інвазивні:

  • трансуретральна резекція передміхурової залози (ТУРП або ТУР);
  • трансуретральная електровапорізація передміхурової залози (ТУВП або ТУВ);
  • трансуретральная інцизії передміхурової залози (ТУІП);
  • мікрохвильова терапія (ТУМТ);
  • лазерні методи;
  • фокусований ультразвук високої інтенсивності;
  • трансуретральная игольчатая абляция;
  • кріодеструкція;
  • ін’єкції етанолу;
  • балонна дилатація;
  • стенти.

Мінімально інвазивні методи засновані на здатності викликати загибель клітин простати різними видами випромінювання (лазерного, теплового, ультразвукового, радіохвиль). Ці методи менш травматичні, ніж оперативне втручання, але і дещо менш ефективні. Крім того, обладнання для їх проведення коштує досить дорого і не всі клініки можуть собі його дозволити.

Найчастішим видом операції на сьогоднішній день є трансуретральна резекція передміхурової залози (ТУРП або ТУР). Спеціальним ендоскопічним інструментом, що вводиться через уретру, за допомогою електричного струму високої частоти зрізають збільшену тканину простати. Рідше застосовують трансуретральную инцизии передміхурової залози (ТУІП) – спеціальним ножем, що вводиться через уретру, роблять кілька розрізів тканини простати, збільшуючи просвіт уретри. Цей метод безпечніший (особливо для молодих пацієнтів, які прагнуть зберегти сексуальну функцію), але дещо менш ефективний.

Останнім часом в практиці широко застосовується метод емболізації артерій простати (ЕАП).

Під час процедури через катетер вводяться спеціальні сферичні частинки медичного пластику, які перекривають судини, що живлять аденому.
Уже протягом 1-го тижня після процедури відзначається зменшення розмірів простати, поліпшення сечовипускання.

Після проведення ЕАП сексуальна функція не тільки не пригнічується, але навіть, відновлюється.

Взагалі оперативне лікування пов’язане з ризиками, що перевищують такі від медикаментозної терапії.

Найбільш часті ускладнення після операцій:

  • Стресове нетримання сечі;
  • тотальне нетримання сечі;
  • склероз шийки сечового міхура;
  • стриктура уретри;
  • еректильна дисфункція (імпотенція);
  • ретроградна еякуляція (потрапляння сперми в сечовий міхур);
  • ризик смерті протягом 90 днів після операції;
  • пневмонія;
  • тромбоемболія легеневої артерії (ТЕЛА);
  • тромбоз глибоких вен;
  • остеит (запалення кісткової тканини) надлобкових кісток.

Важливо, що як і щодо будь-яких інших методів лікування, рішення про операцію повинно бути прийнято на підставі власних уявлень пацієнта про співвідношення ефект / ризик

Лікар в даному випадку повинен виступати в якості консультанта, що пояснює всі переваги і недоліки того або іншого способу лікування і допомагає зробити вибір пацієнту, а не в якості судді, одноосібно визначає вид лікування.